|
З одного боку, сучасні технології допомагають дітям розвивати увагу, дрібну моторику, сприяють їх інтелектуальному розвитку. З іншого – вони нерідко забирають багато часу, якого, в результаті, не вистачає на активні заняття і розваги. Давайте розберемося, наскільки корисні, і чим шкідливі гаджети для дитини.
Аргументи «за»
Гаджети – частина технічного прогресу. Комп’ютерні та інтернет-технології – така ж частина сучасної людини, як холодильник, метро, літак та інше. Їхнє призначення – допомагати працювати і відпочивати з комфортом. Чим раніше дитина навчиться користуватися цими благами цивілізації з користю для себе – тим краще. Отже нехай опановує новими навичками.
Заповнюємо паузу з користю. Після появи комп’ютерів, планшетів, смартфонів батькам більше не потрібно ламати голову, чим зайняти дитину в черзі в поліклініці або під час тривалої поїздки. Немає потреби брати з собою пакет іграшок. Тепер можна просто увімкнути малюкові улюблений мультфільм або гру. Він не сумуватиме, цікаво проведе час, і не буде заважати оточуючим.
Гаджети – розвиваючий інструмент. Різнокольорові пірамідки, кубики, пластилін, фарби, машинки, пупси та інші традиційні дитячі атрибути – це не просто іграшки, а засіб для фізичного, соціального та інтелектуального розвитку дитини. Також і гаджети. Коли малюк хаотично натискає на кнопки, він розвиває дрібну моторику і мимоволі запам’ятовує деякі букви і цифри. Коли розглядає картинки на екрані і вибирає мелодію – тренує зорове і слухове сприйняття. Важливо спрямувати дії малюка в потрібне русло. Існує безліч електронних ігор,які розширюють кругозір дитини і допомагають їй освоїти різні навички. На роль однієї з таких ігор підійде і найпростіший графічний редактор.
Помічник у навчанні. Електронні пристрої здатні зберігати в собі цілу бібліотеку. Електронна книжка допомагає дитині отримувати нові знання так само, як і звичайна паперова. До того ж, не потрібно нести важку добірку книг з бібліотеки і назад. Досить завантажити цікаву книгу з інтернету. Батьки можуть привчити дитину до того, що інтернет – джерело корисної інформації, а не тільки джерело ігор.
Завдяки гаджетам ми можемо віртуально відвідати музей, іншу країну, опинитися в іншому часі або у космосі, змоделювати ситуації, які діти не мають можливості побачити в повсякденному житті.
Комп’ютерні розвивальні ігри чудово мотивують дітей до вивчення нового, наприклад іноземної мови.
Аргументи «проти»
Проблеми зі здоров’ям. Технічний процес звільнив людей від багатьох фізичних навантажень. Актуальною проблемою людства стали гіподинамія та її наслідки для здоров’я (надмірна вага, серцево-судинні захворювання, слабкість м’язової системи).
Недолік руху особливо небезпечний для зростаючого дитячого організму. Від тривалого сидіння на одному місці ( а саме цим загрожує захоплення гаджетами) порушується циркуляція крові в ногах, внутрішніх органах, включаючи головний мозок. Це погано позначається на розумових процесах, пам’яті, концентрації уваги.
Якщо дитина віддає перевагу комп’ютерним іграм, а не рухливим, його м’язова система стає слабкою, порушується постава ( що веде до порушення функцій внутрішніх органів і систем), з’являються зайві кілограми.
Крім того, дитячі очі відчувають колосальне навантаження , рано виникають проблеми із зором.
Емоційна залежність. Якщо дитина проводить дуже багато вільного часу за комп’ютером, планшетом або смартфоном, у неї формується залежність від них. Поступово інші розваги стають нецікаві. А втративши улюбленого електронного пристроя, дитина починає нервувати і вередувати.
Тривале споглядання екрана (впродовж 1 години для старших дошкільнят) призводить до перезбудження нервової системи, розвитку агресивності та інших розладів.
Замінюють реальне спілкування. Проведення часу з гаджетом і віртуальне спілкування можуть заважати освоювати навички комунікації, встановленню повноцінних соціальних зв’язків. Замість того, щоб заводити реальних друзів і спілкуватися з ними вживу, деякі діти занадто серйозно сприймають героїв комп’ютерних ігор.
Батькам варто стривожитися, якщо у дитини немає друзів, а в компанії дітей він поводиться скуто.
До того ж для повноцінного інтелектуального розвитку необхідна постійна сенсорна інтеграція з довкіллям, яку дорослі часто замінюють екранними засобами. Задоволення потреби в пізнанні, що виражається у зливі запитань, теж перекладають на комп’ютер і навіть замінюють мультфільмами вечірні задушевні бесіди, такі потрібні для встановлення психологічного контакту з малюком і відносин співробітництва.
Слід узяти до уваги і те, що нереальні події на екрані спотворюють уявлення дитини про справжній світ, порушують формування навичок безпечної взаємодії з об’єктами (наприклад, малюк, який вивчав світ за планшетом, не здатний ухилитися від м’яча, адже на екрані м’яч, що летів прямо в нього, ніколи не вдарить).
Перегляд навіть найдобрішого фільму дасть малюку користь лише тоді, коли поруч із ним буде мудрий дорослий, який пояснить, що відбувається і чому, обговорить з дитиною мотиви вчинків персонажів, їх наслідки, підведе до розуміння висновків.
Екранна залежність не виникає за один день, вона заволодіває дитиною поступово, на очах у дорослих.
Віртуальний світ дуже привабливий, яскравий, динамічний. Протиставити йому можна лише красу, романтику, рух і дивовижні відкриття реального світу. Якщо батьки захоплені цікавими справами, люблять природу, спорт, музику, рукоділля, активний відпочинок, беруть дитину з собою в походи, разом майструють і променять радістю від цього, то їхні сини і доні розставлять пріоритети правильно, і екран ніколи не заполонить їх.
Насправді, побічного ефекту від використання гаджетів уникнути нескладно. Батькам потрібно контролювати кількість часу, який діти витрачають на електронні ігри та перегляд мультфільмів. У дитини не буде залежності від них, якщо у неї є альтернативні інтереси ( гуртки, прогулянки, спорт).
А ще не забувайте, що до певного віку головним прикладом для дитини є її батьки. Якщо мама з татом весь вільний час проводять в соціальних мережах, то не варто дивуватися, що гаджети асоціюються у дитини з чимось надзвичайно важливим і захоплюючим.
Сучасна дитина значно відрізняється від своїх однолітків ХХ століття темпом розвитку, словниковим запасом, здібностями, проте це зовсім не говорить про те, що вона стала гіршою або кращою, вона просто стала іншою, і їй дуже потрібні любов і тепло дорослих.
Вплив музики на інтелект дитини
|
У батьків постає питання-чи варто витрачати сили і час дитини, якщо вона надалі не буде спеціалістом в музичній галузі? Що дасть музика дитині для реального життя, для пізнання? Не дивно,час складний , така реальність сьогодення. Що може дати дитині музика?
Можна довго сперечатись з цього питання, але існують такі факти.
Дослідники з університету Вісконсена виявили, що кожна дитина, яка народжується має досить тонкий музичний слух і добре чуття ритму.
Але ці здібності можуть згаснути за кілька років якщо їх не розвивати.
На думку дослідників саме завдяки музичному слуху та чуттю ритму дитина сприймає розмову людей.Усього за кілька місяців малюк накопичує в пам’яті тисячі слів, як ритмічно-звуковисотно та інтонаційно організовані звукові фрагменти. З розвитком відчуття ритму в малюка якісно змінюються складові його психіки, необхідні для різних видів діяльності, поведінки в цілому.
Фізик Шидв з Каліфорнійського університету та психолог Размер з університету Вісконсена досліджували роль слухання музики та навчання гри на музичних інструментах в інтелектуальному ставленні дитини.
За допомогою комп'ютерних технологій вони з'ясували , що музика впливає на розвиток мозку і моторики людини,сприяє розвитку аналітичного мислення. В експерименті брало участь 78 дошкільнят, яких розділили на 3 групи. Дітей 1 групи навчали музичної грамоти та гри на фортепіано, 2-роботи на комп'ютері, в 3-й групі ніяких спеціальних занять не проводили. Через пів року було проведено тестування розумових здібностей дітей в усіх 3ох групах. Виявилося, що діти, яких навчали музики,показали результати на 34% вищі, а ніж їх однолітки з контрольної 3 групи. У дітей, що навчалися працювати на комп'ютері, результати були на 28% кращими від отриманих у 3 групі. На підставі даних цього експерименту дослідники дійшли висновку,що музика сприяє розвиткові аналіичного мислення, і чим дитина раніше починає займатись музикою,тим кращим буде результат. Наприклад: з ранньго віку серйозно займались музичним вихованням з маленьким Моцартом,(який написав перший свій музичний твір у 3 роки, гру маленького Моцарта слухали при імператорському дворі), італійський скрипаль-віртуоз і композитор Ніколо Паганіні.
Прикладів є багато..
Музичні вподобання можуть чимало сказати про внутрішній світ людини , її душевний стан. Щоб дитина розвивалася музично,не обов'язково чекати ї вступу до музичної школи. Прилучати малюка до музики може людина і без музичної освіти. Переконатися в цьому можна ознайомившись з порадами та вправами,що допомагають прищепити дитині смак та інтерес до музики і зробити заняття з нею корисними та цікавими.
Найперша порада (і батькам і вихователям): співайте.
Що?-краще-дитячі пісеньки, репертуар дуже багатий.
Друге -добре, якщо діти будуть мати можливість слухати музику різних жанрів: класичну музику, народну, просту і складну, симфонічну, запис звучання сучасних та народних музичних інструментів.
Далі-добре використовувати різні види сприймання музики на слух.Тобто: пасивне(коли дитина чує звучання але зайнята іншим);
частково активне-дитина слухає але водночас думає про своє (музика в цьому разі є для нього джерелом емоційного стану натхнення); і нарешті активне сприймання, коли дитина намагається виконувати ту чи іншу пісеньку, співає уривки з неї, помічає коли співають неправильно. Активне сприймання слід розвивати, ніякий інструмент не замінить дитині переживання безпосередньої участі в творенні музичних звуків за допомогою власного голосу, власних відчуттів.
Що дуже є важливим- ніколи не слід казати дитині, що вона співає погано, що в неї немає слуху (навіть коли це так). Правильність відтворення музичних звуків тісно пов'язана з вірою в себе. Можна сказать, що вона співає майже правильно,але звук треба спочатку прослуховувати,а потім співати. Багато в чому властивості голосу визначаються анатомічними особливостями, будовою гортані, об'ємом навколоносових пазух. Вокальні м'язи у дошкільнят ще не розвинуті. Дитячий спів не можна оцінювати за критерієм сили звучання. Гучний спів та крик шкодять незміцнілим м'язам дітей, притуплюють слух та негативно позначаються на нервовій системі
Спів відіграє важливу роль не лише в музичному, а і в загальному розвитку дитини. Проспівування слів та фраз на одному диханні покращує дитячу вимову, зміцнює легені, активізує обмінні процеси. Вокалізовані вправи та ігри використовують не лише муз.керівники , а й логопеди і терапевти..
Дітям із слабкими мовними даними добре допомагають вправи на поєднання співу з пасивними рухами,співуче читання, ритмічне читання-чергування коротких і довгих складів за рухом руки, поєднання мовної інтонації з музикою.
Також можна складати мелодії, які б передавали значення прикметників.Це весела гра:добераємо кілька прикметників і залежно від того,як спиймаємо кожен з них,складаємо невеличку мелодію. Якщо в дітей виникне бажаня наслідувати вас-чудово. Але нехай вони спочатку послухають.Потім змінюємо тактику:заспіваємо щось і попросимо малят визначити-сумний це мотив чи веселий. Ось, наприклад, кілька прикметників, які можна використати у грі:сердитий, веселий, сумний, швидкий, святковий тощо. Якщо ви вмієте грати,проведіть таку саму гру з допомогою музичного інструмента.
Сюди можна включити і слухання аудіозапису музики.
За допомогою гри можна навчити дитину визначати висоту,тривалість та гучність звуків. Запропонуємо дітям заплющити очі та слухати. На металофоні(або кселофоні) зіграємо по черзі високий та низький звуки в будь-якій послідовності. Попросимо визначити відмінність між ними. Доцільно розпочинати з найбільш віддалених один від одного звуків, поступово переходячи до тих, що розташовані ближче і ближче,поки відстань між ними не скоротиться мінімально, до звуків, що стоять поряд. Продовжити гру можна,змінюючи тривалість звучання окремих звуків та їхню гучність.
Якщо ця гра їх зацікавить ми досягнемо того,що діти розрізнятимуть звуки за висотою,тривалістю, гучністю. Зверніть увагу,що ці якості є природними і можуть розглядатися не лише стосовно музичних звуків,а й що до багатьох інших предметів та явищ.
Є гра "Сонячні зайчики".Увімкніть ритмічну музику.Запропонуйте дитині узяти маленьке дзеркальце і покажіть,як треба пускати сонячного зайчика.Зайчик має стрибати в ритмі музики,що звучить.Запропонуйте дитині потанцювати.пострибати,помахати руками в ритмі музики.Поступово він навчиться чітко координувати свої рухи,узгоджувати їх характер.виразність з музичним ритмом.
Є багато відоме таке поняття,як ритмічні диктанти. Поплескаємо, або простукаємо по столу дуже простий ритм і попросимо дитину повторити його.Якщо вона помилилась, можна сказать:"У тебе майже вийшло, але послухай ще."Ритми треба варіювать. Коли дитина повторить ритм, попросимо зробити це кілька раз.
Далі-ознайомлення з музичними інструментами. Батькам варто побувати в магазині музичних інструментів. Показати дитині різні музичні інструменти і якщо можливо дати послухати,як вони звучать. Дома час від часу показувати дитині зображення тих чи інших музичних інструментів,запропонувати дитині послухати запис звучання різних музичних інструментів,вчити дитину упізнавати звучання цього інструмента в музичних творах.
Для розвитку дитини дома з батьками можна розігрувати казки за ролями. Хай дитина озвучує різних персонажів і голосом передає їхній характер (тонюсінький,як комарик, грубий,як баба-яга,ласкаво, розтягуючі голосні, як промовляє лисичка).
Наукові дані і багатовіковий досвід засвідчують:любов до музики прищеплена в дитинстві, може стати міцною основою подальших досягнень та успіхів дитини. Раннє навчання музики відкриває широкий шлях до інтенсивного розвитку сенсорних здібностей,душевного почуттєвого сприйняття, створює надійний фундамент для становлення і подальшого розвитку всіх пізнавальних процесів,гармонійного поєднання в них емоційного і раціонального,стане частиною духовного життя людини в майбутньому.
"Бережи зір з молоду, дитяча гімнастика для очей"
Вправи для очей для дітей 2-4 років
Зарядка для дітей від двох до чотирьох років має бути максимально простою і веселою. Краще, якщо вона буде проходити в ігровій формі і не займе більше однієї-двох хвилин. Вправи з дітьми в цьому віці можна виконувати в будь-якій зручній періодичності. Але краще всього не менше трьох разів на день.
Вправа 1. Жмурки
Ця вправа-гра попереджає розвиток порушень зору.
Попросіть дитину замружитися і полічіть до трьох.Потім попросіть малюка відкрити оченята. Ваше завдання - навчити дитину спочатку сильно напружувати, а потім максимально розслабляти очі.
Вправа 2. Крила метелика
Вправа покращує циркуляцію крові.
Запропонуйте дитині уявити, що вії - це крильця метелика. Покажіть дитині на своєму прикладі, як моргати очима. Через десять секунд закінчіть вправу і дайте очам відпочинок на п'ять-десять секунд. Далі повторіть рух ще один-два рази. Запропонуйте малюкові повторити за вами.
Вправа 3. Віршик-потішка
Ця зарядка дозволить зняти напругу і зміцнити очні м'язи.
В цій вправі нам на допомогу приходять віршики-потішки.
Сидимо в автобусі ми,
Дивимось на всі боки.
(дивимося вправо-вліво не повертаючи голови)
Дивимося вгору, дивимось униз
А автобус наш стоїть, що ж це він притих?
(замружуватися)
Внизу річка - глибоко,
(відкриваємо очі і дивимося вниз, на кінчик носа, не опускаючи голови)
Вгорі пташки - високо.
(дивимося вгору, на точку між бровами)
Двірники – туди-сюди
Витирають личенько.
(швидко моргаємо)
Колеса закрутилися,
Вперед ми покотилися.
(Здійснюємо кругові рухи очима)
Поясніть малюкові і покажіть на своєму прикладі, як виконувати цю вправу, не обертаючи головою.
Дітям дуже подобаються такі завдання, тому гімнастика вийде не тільки корисною, а й приємною.
Зорова гімнастика проста, але корисна. Діти, яких привчили займатися нею з раннього віку, не мають проблем із зором пізніше.
ШКІДЛИВІ ТА МАРНІ БАТЬКІВСЬКІ ПРИЙОМИ
|
І нехай на перший погляд це здасться вам несерйозним, але кожна з фраз, про які ви прочитаєте нижче, має для майбутнього вашої дитини дуже серйозні наслідки.
Жорсткі фрази
- Якщо ви говорите дитині: «Я взагалі більше не розмовлятиму з тобою» - і дійсно не розмовляєте, ви маєте розуміти, що влаштовуєте малюкові серйозне емоційне випробування. Уявіть собі, що відчуває дитина. Мама або тато тут, поруч. Але звернутися до них неможливо, тому що немає зворотного зв'язку. Малюк почувається розгубленим, відчуває страх, паніку. Ви не доб'єтеся слухняності, а, навпаки, після переляку і шоку дитина може відповісти вам тим самим, тобто перестати розмовляти. Чи влаштувати несподівану істерику. Чи почати вередувати через дурниці. Тож прийом «цілковитого мовчання» є не просто жорстким, але ще й неефективним.
- Фразу «За що мені таке покарання дісталося?» дорослі зазвичай вимовляють, глибоко зітхаючи чи то від втоми, чи то від жалю. Підтекст такий: «Я такий чудовий батько (чудова мама), але абсолютно не розумію, звідки в мене раптом з'явилася така жахлива дитина, яка не виправдала моїх сподівань». Підсумок: ваше втомлене зітхання коштувало дитині заниженої самооцінки і почуття, що її не люблять найдорожчі серцю люди. «Нещастя моє» і «кара божа» - фрази, які мають таке ж смислове навантаження.
- Слова «Убити тебе за таке мало» фактично означають, що ваша дитина для вас не просто нелюбима, але взагалі не заслуговує права на існування. Коли батьки вимовляють подібні фрази, вони нібито й не вкладають у них жахливий зміст. «Та це я просто спересердя сказала», «Ну, звичайно, я не вбиватиму свою дитину, це і так зрозуміло», - говорять батьки. Проте слово «убити» несе в собі певне смислове навантаження і означає саме вбити фізично.
Є свідомий рівень, коли дитина сприймає слова дорослого і розуміє їх усвідомлено. Є рівень підсвідомий, коли наші слова дитина не зовсім розуміє, але вони залишають глибокий відбиток у її душі. І нарешті, ніхто не відміняв впливу слів на психіку дитини. Адже давно і фізики, і психологи помітили, що деякі слова можуть впливати на психіку подібно до лікування, а деякі - руйнівно. Це грубі, жорсткі слова, пов'язані з насильством, лайкою.
Мабуть, пояснювати далі, що такі фрази батьків не лише не допомагають розвитку дитини, а, навпаки, заважають, немає потреби. Важливо стежити за своїми словами. Адже іноді ми навіть не помічаємо того, що вимовляємо мимоволі.
Нехороше порівняння
Порівняння - прийом, до якого вдаються всі без винятку батьки. Ось, наприклад, маленький тест. Відмітьте «галочкою» фрази, які ви хоча б одного разу говорили своїм дітям.
- Чому інші діти можуть, а ти ні?
- Усі діти, як діти, а ти...
- Усі встигли записати домашнє завдання, окрім тебе.
- Ти весь у свого батька, такий же ледачий (неакуратний, неввічливий тощо).
- У Марійки чиста сукня, а в тебе завжди все в плямах.
- Ось я, коли мені було стільки років, скільки тобі, ніколи не грубив дорослим (завжди допомагав мамі, ніколи не бруднив свій одяг) тощо.
- Усі будуть головою об стіну битися, і ти теж?
- Подивися на мене. Хіба я коли-небудь робив так, як ти?
Якщо ви позначили хоча б одне порівняння, це свідчить про те, що ви користуєтеся забороненим прийомом і порівнюєте дитину з іншими дітьми, із собою у вашому дитинстві, із собою сьогоднішнім. Порівнювати дитину можна тільки з нею самою. Як це?
Дуже просто. Спробуйте порівняти вчорашні досягнення свого малюка із сьогоднішніми.
- Ти молодець! Сьогодні в тебе виходить набагато краще, ніж учора.
- Чудово! їй зміг зробити те, що місяць тому в тебе виходило не дуже добре!
- Ти зміг! Я пишаюся тим, що ти навчився це робити! (така фраза підкреслює позитивні зміни, але не зосереджує дитину на невдачах).
Своє порівняння з іншими дітьми дитина сприйматиме дуже негативно. Ще б пак, адже батьки немов говорять: «Що ж ти, усі діти, як діти, хороші, розумні, акуратні, а ти не такий, ти поганий, ти нечепура, ти двієчник» тощо. Будьте впевнені, що такі слова ніколи не стануть стимулом для дитини. Навпаки, вони знеохотять її прагнути до чогось нового, до кращого результату.
Порівнювати дитину з кимось із батьків («Ти весь у свого батька, такий же ледачий (неакуратний, неввічливий» тощо) теж не корисно. Адже це негативне порівняння, яке підкреслює, що дитина взяла від татуся (або мами) погані риси. Через це самооцінка дитини також знижуватиметься. Якщо ви хочете навести приклад своєї позитивної поведінки в дитинстві, наприклад розповісти про те, що, коли ви були таким же, як і ваша дитина зараз, ви «завжди слухалися маму» або «отримували самі п'ятірки», малюк теж почуватиметься невдахою і невмійком, якому ніколи не стати таким же класним і успішним, як його батьки. Хочете все-таки виховувати малюка на своєму життєвому прикладі? Уникайте порівняння. Розповідайте історії зі свого дитинства безвідносно ситуацій, пов'язаних із дитиною. А ще не забувайте про об'єктивність. Розповідайте не лише про свої успіхи і досягнення в дитинстві, але й про те, що у вас теж були проблеми і труднощі.
Неадекватне покарання і те, що Ви ніколи не зможете виконати
Іноді батьки, розсердившись на дитину, можуть вимовляти дуже страшні фрази. Наприклад: «Я тебе зараз по стінці розмажу!» І якщо для когось такі слова здадуться кошмарними (адже більшість батьків намагаються не розмовляти з дітьми грубо), у деяких сім'ях можна почути і не таке. Складно уявити, що має зробити дитина, щоб її так покарали. Вищенаведеної фрази «Не слухатимешся — уб'ю» це теж стосується. Страшні загрози з боку дорослих на адресу дитини насправді є нездійсненними обіцянками. Тобто як би ви не залякували дитину, рано чи пізно вона все-таки починає розуміти: слова «уб'ю», «розмажу», «відірву голову», «закрию в підвалі» та інші є не більше ніж порожніми погрозами, як би страшно і лячно вони не звучали. А що буває, якщо дитині весь час погрожувати (обіцяти), але ніколи не виконувати цього? Цілком імовірно, дитина за деякий час припиняє реагувати на слова дорослих.
Іноді мами і татусі, зневірившись вплинути на дитину, можуть сказати: «Вижену тебе з дому, йди куди хочеш». І не лише сказати, але й виставити дитину за двері. Мовляв, дитина провітриться, відчує, як удома добре, а за порогом темно і страшно, повернеться і відразу добре поводитиметься. Але насправді всі слова, які стосуються вигнання з дому, відлучення від сім'ї, запам'ятовуються надовго, практично назавжди. І почуття страху, невпевненості, відсутності надійного тилу зароджується в душі малюка.
«Коли я був маленьким, мій тато, намагаючись привчити мене до порядку, погрожував, що віддасть мене до дитячого будинку, - розповідає молодий чоловік. - Тепер у мене двоє синів. І я точно знаю, що ніколи в житті не скажу їм таке. Тому що я прекрасно пам'ятаю свої почуття. Я навіть не ображався на батька. Мені було страшно, що він візьме мене за руку і дійсно відведе до дитячого будинку. Що потім я ніколи не зможу повернутися додому. Що я житиму десь далеко, у холодній будівлі з чужими людьми. У мене не буде іграшок і до мене ніколи не прийдуть батьки».
Фраза, сказана батьком від педагогічної безпорадності, не просто лякає і ранить дитину. Дорослі, яким у дитинстві погрожували дитячим будинком, згадують, що цей страх жив із ними не один день. Але замість того, щоб поводитися добре, вони робили навпаки: вдавались до всіляких «поганих» вчинків, прагнучи отримати емоційну реакцію батьків.
Даремні слова
Є такі слова, які, можливо, не завдадуть великої шкоди, але й користі від них не буде. Це наші «констатації фактів», коли дорослі люди ставлять ті самі «риторичні» запитання. Наприклад, марно запитувати в дитини, яка обдурила вас: «Навіщо ти мені брешеш?». Адже і так зрозуміло: дитина обманює дорослого тому, що хоче уникнути покарання.
Чи ви говорите дитині, що її вчинок жахливий, причому бачите, що малюк і так дуже засмучений. Дитина вже зробила щось, вона засмучена і розкаюється, але ви продовжуєте «виховувати». Результат? Звісно, негативний — роздратування, образа, гнів.
А може, ви просто говорите, немов розмовляючи із самим собою: «Ну що це за дитина така?», «Скільки можна говорити, що речі слід складати акуратно?» тощо. Усі ваші фрази, які адресовані дитині, але вимовляються вами немов у порожнечу, так і спрацьовують — неефективно. Тому краще поміркувати, які слова принесуть користь, варто чи ні зараз говорити якщо дитина все одно не сприймає ваші слова.
Чим можна замінити шкідливі прийоми
Поговорімо про те, чим можна замінити батьківські прийоми, які шкодять, а не допомагають дитині.
Звичайно, ви живі люди і реагуєте на все емоційно. І не буває так, щоб дитина поводилася весь час добре. Ви можете розсердитися на дитину. Але замість того, щоб кричати «Я тебе вб'ю» та говорити інші жахливі слова, вам краще зробити паузу. Наприклад, подумки полічити до десяти, зробити декілька спокійних вдихів-видихів, вийти з кімнати на дві-три хвилини. А потім сказати дитині про свої почуття:
— Я дуже розсердився. Так розсердився, що мені складно стримуватись.
— Ти засмутив мене своєю поведінкою.
— Мені треба поміркувати, що робити далі. Зараз я вийду на дві хвилини, а потім повернуся, і ми з тобою поговоримо спокійно.
— Я бачу, що тобі важко опанувати себе. Мені це теж непросто. Заспокоймося і порахуймо до десяти.
Хваліть або сваріть дитину, не порівнюючи її з іншими дітьми, людьми і собою. Важливо лише те, які зміни відбуваються в самій дитині. Якщо ви часто хвалите малюка за те, що він «найкращий за всіх», замисліться, до чого може призвести постійне змагання з оточенням. Таке може витримати не кожна дитина. Скористайтеся порадою порівнювати малюка і його успіхи з ним самим, із його вчорашніми результатами.
Дорослі мають розуміти: дитина дуже залежна від їхньої думки, дослухається до них, і саме оцінки дорослих впливають на майбутнє сьогоднішнього малюка.
|
|
|
|